1. Передумови 2. Опис подій 3. Історичне значення

(натисніть, щоб подивитися в оригінальному розмірі)

З одного боку революція в Росії, з іншого - розпад Австро-Угорської імперії - досить сприятливі умови для утворення двох українських держав: Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.
Історична доля цих земель, та й тогочасні обставини зумовили надзвичайно різні політичні, соціальні, економічні й міжнародні орієнтири у них. Основним питанням на порядку денному у ЗУНР було ніяке інше, як національне питання, в той час як УНР свою основну увагу приділяла соціальним питанням та правам національних меншин. Небагато спільного було й у еліти двох держав, при владі в УНР знаходились молоді діячі, які у значній мірі керувались революційним романтизмом, а уряд ЗУНР - представники української аристократії та інтелігенції, що володіли неабияким досвідом парламентської боротьби і в своїй діяльності дотримувалися тих аспектів, яких вимагали потреби даного конкретного моменту. Але власні амбіції та розбіжності не завадили лідерам двох держав прийти до згоди про об'єднання. Нарешті почала здійснюватись мрія багатьох поколінь борців за незалежність і соборність України, нарешті їх жертви заради цієї ідеї не були марними.
ЗУНР виступила ініціатором об'єднання, адже тяжке становище перед обличчям польської та румунської агресії вимагало негайних дій. Таким чином 6 листопада 1918 р. у Києві делегація Національної Ради, що прибула того ж дня, просила у УНР військової і морально-політичної підтримки, на що П. Скоропадський відповів згодою. 10 листопада Українська Національна рада ЗУНР прийняла резолюцію:"Державному Секретаріатові проробити потрібні заходи до з'єднання всіх українських земель в єдину державу".
Але галицькі політики остерігались проросійських настроїв Гетьмана, а до того ж ще й Гетьманат був повалений - ці події завадили реалізації резолюції.
Відновлення УНР і прихід до влади Директорії відкрили друге дихання процесу об'єднання, відтак 1 грудня 1918 року був укладений попередній договір об’єднання у Фастові, а 3 січня 1919 року у Станіславі Українська Національна Рада ЗУНР урочисто проголосила об’єднання ЗУНР та УНР в одну суверенну та народну республіку, після чого 16 січня 1919 р. делегація ЗУНР поїхала до Києва.
Традиційно, днем прийняття Акта Соборності прийнято вважати 22 січня 1919 року, адже саме цього дня о 12 годині розпочалось святкування. Державний секретар ЗУНР - Цегельський зачитав і передав Винниченкові Ухвалу Української Національної Ради від 3 січня 1919 року. Професор Федір Швець виголосив текст Універсалу Соборності. «…Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, ЗУНР(Галичина, Буковина і Ужгородська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є єдина незалежна УНР. Віднині українській народ, увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу з’єднати всі спроби своїх синів для утворення нероздільної, незалежної української держави на добро й щастя робочого люду». Після цього архієпископ Агапіт відслужив з духовенством молебень у намірах українського народу й Української держави. Відбувся військовий парад галицького легіону Січових Стрільців, якими командував полковник Євген Коновалець.
Рішення про злуку 22 січня 1919 року затвердили на Трудовому конгресі, де Євгена Петрушевича, голову Національної Ради ЗУНР, було обрано до складу Директорії. ЗУНР отримала нову назву - ЗОУНР. Уряд УНР виділив 500 млн. гривень на допомогу Галичині і надав військову і продовольчу допомогу.
Але від злуки до розлуки - один крок і вже через кілька днів після її проголошення, Директорія була змушена покинути Київ під ударами Червоної армії. На плечі ЗОУНР ліг увесь тягар війни з Польщею. Наприкінці 1919 року Євген Петрушевич де-факто оголосив акт злуки не чинним.
Акт Соборності спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням становлення політичної нації. Вперше за дуже довгий відрізок часу українські землі, хоч і не надовго, опинились в межах єдиної, власної держави.

(натисніть, щоб подивитися в оригінальному розмірі)